Батькам

Батьки зобов'язані повідомляти школу про причини відсутності дитини.

Про це розповіла Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич, – повідомляє Освіта.ua. 

Із її слів, якщо дитина не відвідує школу через сімейні обставини, то тоді батьки мають надати відповідну пояснювальну записку. Якщо дитина захворіла, то обов'язково необхідно надати школі довідку про те, що дитина вже здорова і може відвідувати колектив.

«Важливо знати, що згідно законодавства, якщо учень чи учениця не відвідує школу впродовж 10 днів поспіль без пояснення причини, заклад зобов'язаний повідомити поліцію або службу у справах дітей. Тому, якщо ваша дитина захворіла або не відвідує школу з поважних причин, будь ласка повідомте класного керівника в перший день її відсутності», – зауважила Лілія Гриневич.

Як поводитися з дитиною,

у якої виникли проблеми?

    Багатьох із нас виховували у впевненості, що злість і роздратування треба стримувати, а страх або тривогу прихо­вувати. Тому іноді батьки просто не знають, як реагувати на злість або роздратування дитини, і поводяться відповідно до однієї з наведених нижче ролей:

Командир   Накази, команди й погрози – це способи, якими командир утримує дитину під контролем. З його погляду, дитина повинна вміти стримуватися. Мораліст    Такі батьки поводяться як проповідники. Те потрібно робити, а це не слід... Моралісти стурбовані в основному тим, щоб усе було пристойно. Всезнайка   Батьки, що грають цю роль, читають лекції й роздають поради, звертаються до розуму, намагаючись показати, наскільки вони інтелектуально перевершують дитину.

Суддя  Ці батьки переконані у винності дитини ще «до суду». Їхня мета довести, що вони завжди праві, а діти завжди не праві. Критикан  Як Суддя, Мораліст або Всезнайка, такий батько або мати хоче завжди бути правим. Його методи – це глузування, образливі прізвиська, сарказм і жарти, що принижують дитину. Психолог   З найкращими намірами Психолог намагається все аналізувати, з'ясувати всі деталі, розкласти все «по поличках». Розрадник   Батьки-розрадники прагнуть позбавитися від переживань за дитину і намагаються сприймати її проблеми легко. Нехитрі домовленості, претензії на те, що нічого особливого не відбулося (навіть якщо щось насправді відбулося), наполягання на тому, що, «щоб не сталося, не варто засмучуватися», – типові способи їхньої поведінки.

Батьки, навіть якщо вони й грають якусь із цих ролей, звичайно ж, не є зловмисниками. Вони роблять це з найкра­щих міркувань. Якщо ви впізнали свої вчинки в комусь із вище описаних героїв, намагайтеся змінитися, дотримуючись за­кономірностей і правил ефективного спілкування.